Розмір шрифту
Колір сайту

Вісім прем’єр на рік, перемога на конкурсі УКФ...

03.12.19
1190

Вісім прем’єр на рік, перемога на конкурсі УКФ і полтавський Гаррі Поттер, або Як в обласному центрі живе театр для дітей (фото)

Вже другий рік існує Український культурний фонд (УКФ) — установа, яка на конкурсній основі надає бюджетне фінансування культурним проєктам. За піврічним звітом, Харківська область — третя за кількістю поданих заявок — 97, з яких 14 — у секторі «Перформативне та сценічне мистецтво».

Серед отримувачів грантів в Україні — кілька власне театральних закладів, але жодного харківського. Водночас, один з проєктів — «Простір можливостей» — реалізувався Полтавським академічним обласним театром ляльок (ПАОТЛ) у партнерстві з Харківським благодійним фондом «Харківський театральний центр» і залученням харківських митців. Двічі демонструвалася в нашому місті вистава «На хвилі», створена в його рамках.

Тетяна Вітряк очолює ПАОТЛ з 2017 року. Як сама каже, є одним з двох на всю Україну директорів театрів (решта — директори – художні керівники). На Полтавщині, що має майже півтора мільйони населення, всього два державних театри. Обидва — в обласному центрі, що налічує майже 300 тисяч мешканців. Театр ляльок має 84 репертуарні вистави, а на рік дає понад 800 показів і отримує 85% потреби у фінансуванні з держбюджету.

На проєкт «Простір можливостей» ПАОТЛ отримав 560 тисяч гривень від УКФ, ще 150 тисяч — від обласної влади та 238 тисяч вклав власних. Після його завершення театр отримав 100 заявок на виставу «На хвилі» та пропозиції від інших театрів до співпраці. Директорка каже, що додаткові покази легко додадуться до річних творчих планів, а ось про співпрацю потрібно думати, адже з усіма бажаючими одночасно попрацювати не вдастся.

– Деякі театри мають статус неприбуткових та отримують фінансування з дербюджету. Чи справедливо це для вашого закладу?

– Ми, скоріше, дотаційний заклад. Це справедливо для всіх театрів не тільки в Україні, але і за її межами.

Бувають різні відсотки дотацій. Наприклад, в Києві театр має більші можливості за рахунок більшої кількості глядачів. У них власних надходжень більше, ніж у нас.

Ми отримуємо з обласного бюджету 85% потреби. Ще 15% заробляє театр.

– За якою формулою вираховуються ці цифри?

– Кожен театр в кінці бюджетного року складає фінансовий план на наступний рік. Тобто ми маємо державні показники: яка буде мінімальна заробітна плата, адже від неї рахуються інші посадові оклади. Ми знаємо, на який відсоток буде підвищуватися вартість енергоносіїв. Ми знаємо відсоток, на який держава планує підвищення цін. Наприклад, в штаті 77 осіб. Є певні заробітні плати відповідно до штатного розкладу. Ми знаємо, що потреба складає, наприклад, 10 мільйонів гривень на рік. Потім ми рахуємо утримання приміщення. Тут підхід у театрів різний. Є приміщення театрів, де 1 тисяча квадратних метрів площа, є такі, як у нас, де 3,5 тисячі, є ще більшi. Тобто все залежить від об’єму приміщень. Також прораховується утримання прилеглих територій. Прораховуємо нові постановки і беремо фактичне надходження власних коштів за останній рік. Коли ми все це складаємо, у нас виходить певна сума.

Наприклад, полтавський театр нарахував, що для того щоб працювати в наступному році потрібно 20 мільйонів гривень. В минулому році ми заробили, скажімо, 4 мільйони. Тому від загальної кількості плануємо збільшення надходжень в межах 15-20% у зв’язку із зростанням цін. Закладаємо собі в план надходження власних, а решту від потреби покриває держава.

– А яка кількість постановок на рік за планом?

– У нас державне регулювання. Є наказ Міністерства культури, який нас зобов’язує, як академічний театр, робити не менше чотирьох нових постановок на рік. Але ми останні три роки випускаємо по вісім. Це пов’язано з тим, що коли я очолила театр, більшість вистав в діючому репертуарі морально застаріли. Сучасним дітям просто не цікаво було їх дивитися. Тому ми оновили репертуар, бо від цього залежить збільшення кількості наших глядачів.

– Допомогло?

– Це працює. Тому що на момент мого приходу до театру загальна завантаженість глядацького залу в середньому складала 36%. На сьогоднішній день наші зали заповнені на 85%. Справа в тому, що ми намагаємося випускати прем’єри не просто для кількості.

– Скільки приблизно коштiв закладається під одну прем’єру?

– Загального підходу тут не має. Бувають невеличкі п’єси, розраховані на двох-трьох чи п’ятьох акторів, а є такі п’єси, де залучений весь акторський склад. Свою роль відіграє і кількість реквізиту. Ми працюємо не тільки на стаціонарі, а обслуговуємо абсолютно всю Полтавську область. Буваємо в усіх районних центрах, часто буваємо на селі. Виїзні постановки дешевші, бо ми обмежені кількістю реквізиту, який можемо загрузити в транспорт.

Невеликі вистави можуть коштувати від 25 до 30 тисяч. Якщо це вистави стаціонарні, об’ємні, на велику кількість акторів, то це може бути 100-150 тисяч.

– Що є найскладнішим і найдорожчим у прем’єрі?

– Все, що вимагає сучасного обладнання: світло, звук, спецефекти, відеопроектор. Наприклад, один професійний світильник коштує більше 35 тисяч гривень, професійний широкополосний мікрофон — від 40 тисяч.

В межах проекту «Простір можливостей», ми придбали сучасний проєктор, який може надавати не лише проєкцію, а й анімацію, він коштує 93 тисячі. Найдорожче — матеріальна база.

У театрі ляльок є все: бутафори, художники, є майстерні. Ми закупаємо виключно матеріали, а все інше виготовляємо в театрі. Але це невеликі гроші, порівняно з обладнанням.

– А чи немає у вас додаткового заробітку з тих майстерень? Можливо, вам замовляють ляльок.

– Попит є, але ми цього не робимо в зв’язку з тим, що поставили собі завдання — оновити репертуар. У нас просто часу не вистачає.

Є постанова Кабміну, яка дозволяє нам в межах нашої діяльності, надавати послуги — аж до ресторанно-готельного бізнесу. Додатково театр може надавати автопослуги — у нас є п’ять одиниць автотранспорту. Ми також надаємо послуги залу. Можемо надавати послуги з аудіозапису, відеозапису, монтування, аранжування, виготовлення відеопроекцій, надавати в оренду музичні інструменти та апаратуру. Але ми цього не робимо, бо наше основне завдання — це театр і діти.

– Чи якимось чином ще залучаєте кошти на постановки? Може, є вистави, профінансовані благодійниками чи спонсорами?

– З цим є величезна проблема. Ні благодійників, ні спонсорів практично немає. Ми не пов’язані з газом чи нафтою, тому це не так цікаво.

Для себе ми вирішили, що будемо залучати виключно гранти. В цьому році ми вперше спробували, виграли грант УКФ та реалізували його. Тож надалі підемо цим же шляхом.

Перший наш проект мав виключно соціальний напрямок — він був інклюзивно спрямований. Тому ні в кого нічого не брали, нам допомогла держава. Більшу частину вклав Український культурний фонд — 560 тисяч гривень, 238 тисяч вклав театр з власних коштів, і нам допомогла обласна влада, надавши 150 тисяч гривень.

– Які підсумки вашої участі у проекті «Простір можливостей»?

– Думаю, ми обрали правильний напрямок. На сьогоднішній день в Україні немає такого спеціалізованого напрямку у театрі, а проблема інклюзивних дітей є. Тому нами дуже зацікавилися.

Проєкт складався з трьох частин: перше — створення сенсорного простору в театрi, друге — постановка вистави для інклюзивного глядача, третє — семiнар-тренiнг. Простір розрахований десь на сорок людей, з умовою, що це дитина з кимось з батьків.

Залучені до «Простору можливостей» фахівці готові співпрацювати з нами над іншими проектами в інших регіонах. Можливо, навіть з виходом за межі України, тому що в Європі цей напрямок більш розвинений, ніж у нас.

Ми отримали схвальні відгуки як від батьків дітей з особливими потребами, так і від батьків дітей, що не мають особливих потреб.

Всі театри, які бачили виставу, вже нам відзвонилися і пропонують робити спільні проекти. Зараз ми в пошуку, розмірковуємо, як і з ким співпрацювати.

Постановку «На хвилі» ми показали вісім разів у Полтаві та двічі у Харкові. На сьогодні лише в межах Полтави ми вже маємо заявки на сто показів цієї вистави.

– Можливо є ще якість подібні проекті, до яких було залучено ваш театр?

– Настільки глобальних не було. Але ми оновлюємо репертуар та залучаємо режисерів з інших регіонів та інших держав. 23-24 листопада у нас відбулася прем’єра вистави для дітей віком від 10 років і всієї сім’ї «Крабат — учень чаклуна». Ми отримали високий резонанс, ідуть заявки на покази, виставку скуповують повними залами.

До нас прийшов новий головний режисер Ніко Лапунов. Він переселенець з Криму, з Сімферополя. В 2014 році він переїхав до Миколаєва, потім до Києва, а потім зустрілася на його шляху я та переманила його до Полтави.

– Це цікава та вдала співпраця?

– Так. Основна проблема театрів в містах, що не є мільйонниками — це штампи, одноманітність, застарілість. І коли приїздить людина, яка працювала в Криму, мала справу з вибагливим глядачами-туристами, то це новий погляд. Тому остання наша прем’єра взагалі не схожа на жодну виставу в нашому репертуарі. А в діючому репертуарі у нас 84 вистави. Вийшов такий полтавський Гаррі Поттер.

– Чи гастролює ваш театр десь, крім Полтавської області?

– Гастролі в Україні майже не практикуються. В кожній області є свій театр, який забезпечує її потреби. Вони не дуже хочуть запускати на свої території інші театри, бо мова йде про їх гроші. Тому ми йдемо іншим шляхом. Вже третій рік поспіль домовляємося з театрами та робимо обмін. Наприклад, полтавська трупа їде в Черкаси, а черкаська — до нас. При цьому всі кошти, які заробляє театр на гастролях, залишаються в театрі.

Це вигідно, бо від цього не страждає сам театр, а по-друге, ми зацікавлюємо глядача, даємо йому щось новеньке. За три роки ми встигли помінятися з Запоріжжям, Кропивницьким, Черкасами, Сумами.

Також театр приймає участь у різних фестивалях — як в Україні, так і за кордоном. Умови участі різні. Іноді організатори покривають лише транспортні витрати, іноді доводиться сплачувати внески. Це також закладається у фінансовому плані.

Джерело: Об'єктив